У наш час ні для кого не секрет, що дитинство – самий Сентизивний період у житті людини. Саме в дитинстві відбувається формування і розвиток особистості, основних якостей характеру, розвиток усіх когнітивних функцій і способів реагування. Саме в дитинстві закладаються і перші насіння нерозуміння зовнішнього і внутрішнього світу, неприйняття себе і оточуючих, що неминуче веде до втрати тонкої зв’язку зі своїм істинним «Я».
Звідки ж беруться ці проблеми і комплекси, якщо кожен батько, як правило, бажає своєму дорогому чаду тільки найкраще? Як виходить, що дитина трохи подорослішавши, виявляється затиснутий в сильця власної невпевненості і тривозі або навпаки розв’язаний і нахабний? Від чого дівчатка хочуть, насамперед, пухкі губки, красиву шубку і ідеальне тіло? Вони не хочуть дітей, лише мріючи про багатий принца на дорогій машині? Або навпаки – з ким завгодно, але тільки не однієї, нехай курить, п’є, нічого страшного, головне – щоб при комусь? У той час як хлопчики бояться і всіма силами уникають відповідальності, протилежну стать сприймають лише як сексуальний об’єкт? Чому думати про сім’ю стало дивно і ненормально, а про кар’єру і грошах дуже навіть по-сучасному? У який момент відбулася підміна цінностей? Або батьки та правда закладають у своїх чад світогляд, відповідно до якого потрібно прагнути лише до матеріальних благ і задоволенню нижчих потреб в отриманні задоволення і насолоди, що неминуче веде до деградації і в’янення духовного світу людини? Хіба можуть істинно люблячі батьки знехтувати такими категоріями як душа, любов, шляхетність, мужність, відповідальність, турбота, довіра, відповідальність та сім’я?
В першу чергу, завдання батьків – підготувати дитину до самостійного подорожі по своєму життєвому шляху в любові і радості, допомогти сформувати основи розуміння існування і навички взаємодії з реальністю, посредствам власного прикладу, і якомога раніше відпустити, дозволивши закріплювати теоретичні знання на практиці, набуваючи незамінний особистий досвід.
Дитина приходить у цей світ абсолютно беззахисною і крихким. Він потребує безумовної любові, ласки і турботи батьків рівно настільки, наскільки потребує повітрі та їжі. Саме брак любові і є істинною причиною більшості психологічних проблем сучасності. Часто виховання дітей звалюють на плечі бабусі й дідусі, дитячого садка і няні, прикриваючись необхідністю заробляти гроші, які так потрібні для утримання дитини. З часом дитина починає відчувати себе самотнім і непотрібним, починає відчувати себе, так званої тягарем, вважаючи, що саме він є причиною настільки тяжкої праці батьків, розвиваючи тим самим у собі почуття провини за події. Після виснажливого робочого дня батьки, найчастіше, не можуть приділити своїй дитині «якісної» уваги. Втомлені і роздратовані вони начебто грають разом, розпитують, як пройшов день, але насправді «тут і зараз» вони не включені в події, вони відсутні, і дитина це прекрасно почуває. Щоб заповнити нестачу любові і турботи батьків, малюк починає всіляко залучати їх увагу та найчастіше у формі капризів, істерик, агресії і хвороб. Батьки, у свою чергу, замість турботи і ласки неусвідомлено починають відкуповуватися від власної дитини, завалюючи його новими іграшками, гаджетами, смаколиками, тим самим формуючи споживацьке ставлення до життя, до людей, до світу в цілому, і збільшуючи тим самим духовну й емоційну дистанцію у відносинах. Тобто дитина замість ніжного поцілунку, міцних обіймів, спільної прогулянки або розваги, розмови по душам отримує шоколадку. Невже це рівноцінно? Однак, що залишається дитині окрім як повірити, що це так?
Підвищення самооцінки: 12 якісних порад.
Дуже часто сучасні батьки скаржаться на те, що їхні діти відмовляються їх слухати, так сказати не чують їх. Тут закономірне запитання, а чи чуємо ми в дійсності своїх дітей? Адже агресивна поведінка, постійні капризи і небажання співпрацювати – це не що інше, як крик про допомогу, брак безумовної та усвідомленої любові батьків. Дитина просить звернути на себе увагу, просить про ласку турботі і розумінні. Батьки ж частіше сприймають дані прояви як звичайні примхи і маніпуляцію.
Діти чудовий індикатор нашої зрілості і обізнаності про навколишній світ. Часом вони задають питання, які не кожен дорослий собі задає, навіть швидше уникає. Питання, глибину яких складно переоцінити, а пошук відповіді може зайняти ціле життя. Однак це не привід залишати дітей в невіданні, відповідаючи «виростеш – зрозумієш», «не заважай», «не задавай дурних питань». Набагато краще поміркувати разом, поділитися думками, тим самим допомагаючи сформувати особливе розуміння устрою життя і всесвіту. Адже кожен з нас був допитливим малюком, і може згадати той осад у вигляді розчарування і образи на себе і на постійно зайнятих дорослих. Так само і наші діти замикаються і перестають нам довіряти, коли їх знову і знову просять почекати, подорослішати, відстати. Результатом таких взаємовідносин є звернення дитини до інших джерел інформації, яких у наш час безліч.
Поки батьки нехтують живим спілкуванням зі своїми дітьми, вони виховуються телевізором і комп’ютером. Тому свідомість дитини обростає уявленнями про життя, нав’язаними йому героями мультфільмів, кіно, телепередач, комп’ютерних ігор, сучасних журналів. Все б нічого, якби інформація, поширювана згаданими джерелами, була дійсно спрямована на виховання благородних людських якостей, якби не розвивалася тенденція щодо знищення здорового глузду і затуманення свідомості глядачів, в першу чергу дітей і підлітків. Останнім часом дуже сильний акцент робиться на зовнішню привабливість і сексуальність, про сім’ю і сімейних цінностях часто згадують у негативному руслі. Звичайно, це завуальовано під чесність і небажання дезінформувати підростаюче покоління. Однак, якщо зайти на сторінки в соціальних мережах до юнаків і дівчат від 12 до 18 років – можна побачити фото і в нижній білизні, і з келихами в руках – все це результати виховання ЗМІ. При цьому йде безперервна реклама, яка твердить ні що інше як «Споживай! Споживай! Споживай!», Каже – «Купи і станеш модним, класним, красивим, здоровим ». Звичайно, існують програми духовної спрямованості, але вони просто тонуть в цьому океані трансльованого невігластва.
Крім цього з розвитком технологій та впровадженням комп’ютерів, мобільних телефонів і приставок реальність все більше спотворюється. Замість походу в зоопарк – інтернет, замість історичних книг і бесід зі старшим поколінням – війна на теренах віртуального простору. Замість імен – “ніки”, замість прогулянки – чергове захоплення фортеці, замість живого спілкування – навушники і мікрофон. Хіба так може виховати мужність і шляхетність, хіба так може утворитися міцна справжня дружба і відповідальність, хіба тут є місце людяності, любові та співчуття? На жаль, відповідь негативна. Вся ця віртуальна реальність притуплює сприйняття дійсності. Часто такий гравець виявляється не пристосованим до життя, адже тут не вийде просто вийти з гри в небезпечний момент, необхідно вміти постояти за себе, висловити власну думку, поділитися почуттями, так як наяву немає функції збереження або перезавантаження. Більш того, «завдяки» віртуальним іграм розвивається агресія, егоїзм і почуття безкарності у власних діях. У наші дні ігроманія стоїть в одному ряду з алкоголізмом, наркоманією та іншими небезпечними захворюваннями людства.
Існує безліч способів атаки на підсвідомість підростаючого покоління, і які б методи не застосовувалися, придумуються і реалізуються вони дорослими, тобто або вже відбулися, або потенційними батьками! Чим ми керуємося? Небажанням витрачати час на щире спілкування зі своїми дітьми? Або незнанням, обумовленим загубленою ниткою духовного зв’язку в сім’ї і в роду?
Першорядне і справжнє призначення чоловіка і жінки – продовження роду, підтримання життя на землі. Ми забули, що здатність створювати нове життя – святий дар, що сім’я – оплот любові і надійності, що життя кожної істоти також важлива, як і людська, що в світі багато чудес, і вони відкриваються чистому створенню. В результаті з самого народження дитині розповідають і показують, як швидше себе «знищити», втратити дорогу до себе, причому весело і безтурботно. Як важливо володіти, як здорово управляти, як прекрасно лише насолоджуватися і отримувати задоволення.
Однак, якщо нам дано відрізнити темне від світлого, істину від брехні і помилок, то в наших силах змінити себе, усвідомлено і відповідально підійти до виховання своїх дітей, фільтруючи джерела інформації з якими стикається дитина, прищеплюючи доброчесні поняття і погляди. Чим благородней будуть закладені основи, чим більше любові і тепла буде в кожному погляді і слові дорослого, тим легше буде дитині подолати і відсіяти спокуси невігластва на своєму шляху. І, звичайно, завжди варто пам’ятати про те, що все те, що ми бачимо в наших дітях, більшою мірою наше власне відображення.