Електрики, яка генерує людина, може вистачити для зарядки мобільного телефону. Наші нейрони знаходяться під постійною напругою, а різницю між життям і смертю можна визначати по електричних хвилях на енцефалограмі.

1. Лікування скатами

Якось у Стародавньому Римі син багатого архітектора і початківець лікар, Клавдій Гален прогулювався по березі Середземного моря. І тут його очам постало досить дивне видовище – назустріч йому йшли два жителя довколишніх сіл, до голів яких були прив’язані електричні скати! Так історія описує перший відомий нам випадок застосування фізіотерапії за допомогою живого електрики. Метод був узятий Галеном на замітку, і таким незвичайним способом він рятував від болю після поранень гладіаторів, і навіть вилікував хвору спину самого імператора Марка Антонія, який незабаром після цього призначив його особистим лікарем.

Після цього людина не раз стикався з нез’ясовним явищем «живої електрики». І досвід не завжди був позитивний. Так, одного разу, в епоху великих географічних відкриттів, біля берегів Амазонки, європейці зіткнулися з місцевими електричними вуграми, які генерували електрична напруга у воді до 550 вольт. Горе було тому, хто випадково потрапляв у триметрову зону ураження.

2. Електрику в  кожному

Але вперше наука звернула увагу на електрофізики, а точніше на здатність живих організмів виробляти електрику, після прекумедно випадку з жаб’ячими лапками в XVIII, які в один непогожий день десь в Болоньї, починали сіпатися від зіткнення з залізом. Зайшла в крамницю м’ясника за французьким делікатесом, дружина болонського професора Луїджі Гальватті, побачила цю жахливу картину і розповіла чоловікові про нечисту силу, яка бушує по сусідству. Але Гальватті подивився на це з наукової точки зору, а через 25 років наполегливих праць вийшла його книга «Трактати про силу електрики при м’язовому русі». У ній вчений вперше заявив – електрика є в кожному з нас, а нерви це своєрідні «електропроводів».

3. Як це працює

Як же людина генерує електрику? Всьому причиною численні біохімічні процеси, які відбуваються на клітинному рівні. Всередині нашого організму присутня безліч різних хімічних речовин – кисень, натрій, кальцій, калій і багато інших. Їх реакції один з одним і виробляють електричну енергію. Наприклад, у процесі «картатого дихання», коли клітина вивільняє енергію, отриману від води, вуглекислого газу і так далі. Вона, у свою чергу відкладається в особливі хімічні макроергічні сполуки, умовно назвемо це «сховищами», і згодом використовується «в міру необхідності».

Але це всього лише один з прикладів – в нашому тілі багато хімічних процесів, які виробляють електрику. Кожна людина – це справжня електростанція, і її цілком можна використовувати в побуті.

4. Чи багато ми виробляємо ват?

Енергія людини як альтернативне джерело харчування вже давно перестала бути мрією фантастів. У людей великі перспективи в якості генераторів електрики, його можна виробляти практично з будь-якого нашого дії. Так, від одного вдиху можна отримати 1 Вт, а спокійного кроку вистачить, щоб живити лампочку в 60 Вт, та й зарядити телефон буде достатньо. Так що проблему з ресурсами і альтернативними джерелами енергії, людина може вирішити, в буквальному сенсі, сам.

Справа за малим – навчитися передавати енергію, яку ми настільки марно розтрачуємо, «куди треба». І у дослідників вже є пропозиції на цей рахунок. Так, активно вивчається ефект п’єзоелектрики, який створює напругу з механічного впливу. На його основі ще в 2011 році австралійські вчені запропонували модель комп’ютера, який заряджався б від натискання клавіш. У Кореї розробляють телефон, який буде заряджатися від розмов, тобто від звукових хвиль, а група вчених з Georgia Institute of Technology створила прототип «наногенератора» з оксиду цинку, який імплантується в людське тіло і виробляє струм від кожного нашого руху.

Але це ще не все, на допомогу сонячним батареям в деяких містах збираються отримувати енергію з години пік, точніше від вібрацій при ходьбі пішоходів і машин, а потім використовувати її для освітлення міста. Таку ідею запропонували лондонські архітектори з фірми Facility Architects. За їх словами: «У години пік через вокзал Вікторія за 60 хвилин проходить 34 тисячі чоловік. Не потрібно бути математичним генієм, щоб зрозуміти – якщо вдасться застосовувати цю енергію, то може фактично вийти дуже корисне джерело енергії, яка в даний час витрачається даремно». До речі, японці вже використовують для цього турнікети в Токійському метро, через які щодня проходять сотні тисяч людей. Все-таки залізниці – основні транспортні артерії Країни Вранішнього сонця.

5. «Хвилі смерті»

До речі, живу електрику буде причиною багатьох вельми дивних явищ, які наука пояснити досі не в силах. Мабуть, найвідоміше з них – «хвиля смерті», відкриття якої спричинило новий етап суперечок про існування душі і про природу «околосмертного досвіду», про який іноді розповідають люди, що пережили клінічну смерть.

У 2009 році в одній з американських лікарень були зняті енцефолограмми у дев’яти вмираючих людей, яких на той момент було вже не врятувати. Експеримент проводився, щоб вирішити давній етичний суперечка про те, коли людину дійсно мертвий. Результати були сенсаційними – після смерті у всіх випробовуваних мозок, який вже мав бути убитий, буквально вибухав – у ньому виникали неймовірно потужні сплески електричних імпульсів, які ніколи не спостерігалися у живої людини. Вони виникали через дві-три хвилини після зупинки серця і тривали приблизно три хвилини. До цього, подібні експерименти проводилися на щурах, у яких те ж саме починалося через хвилину після смерті і тривало 10 секунд. Подібне явище вчені фаталистичности охрестили «хвилею смерті».

Наукове пояснення «хвилях смерті» породило безліч етичних питань. За словами одного з експериментаторів, доктора Лакхмір Чавла, подібні сплески мозкової активності пояснюються тим, що від нестачі кисню нейрони втрачають електричний потенціал і розряджаються, випускаючи імпульси «лавиноподібно». «Живі» нейрони постійно знаходяться під невеликим негативним напругою – 70 міннівольт, яке утримується за рахунок позбавлення від позитивних іонів, які залишаються зовні. Після смерті – рівновага порушується, і нейрони швидко змінюють полярність з «мінуса» на «плюс». Звідси і «хвиля смерті».

Якщо ця теорія вірна, «хвиля смерті» на енцефолограмме проводить ту невловиму межу між життям і смертю. Після неї роботу нейрона відновити не можна, організм більше не зможе отримувати електричні імпульси. Іншими словами, далі лікарям вже немає сенсу боротися за життя людини.

Але, що якщо подивитися на проблему з іншого боку. Припустити, що «хвиля смерті» – остання спроба мозку дати серцю електричний розряд, щоб відновити його роботу. У такому випадку, під час «хвилі смерті» потрібно не складати руки, а навпаки використати цей шанс для порятунку життя. Так стверджує доктор-реаніматолог, Ланс-Беккер з Пенсільванського Університету, вказуючи на те, що бували випадки, коли людина «оживав» після «хвилі», а значить яскравий сплеск електричних імпульсів в людському тілі, а потім спад, ще не можуть вважатися останнім порогом.
Автор: Аліса Муранова