Принцип «від кожного за здібностями, кожному за потребами» люди використовували задовго до появи комуністів.

Карл Маркс виклав свої теорії безкласового суспільства із загальною власністю в брошурі «Маніфест комуністичної партії». У Росії та України, за часів Леніна, цей план вперше був реалізований в масштабах цілої країни. Однак ідея такого суспільства аж ніяк не була новою. Протягом всієї людської історії найрізноманітніші люди організовували своє життя за комуністичними принципами.

1. Доісторичні люди

У світі, де виробництво товарів настільки низька, що ледве може задовольнити лише самі насущні потреби, люди не прагнуть експлуатувати один одного для отримання прибутку. Люди жили полюванням і збиранням, а в основі поділу праці лежала біологія: фізично міцні чоловіки полювали, в той час як жінки дбали про домашнє господарство і про виховання дітей. Полювання було колективною діяльністю, а майно було загальним. У світі, де всі борються за виживання, обмін всім необхідним для виживання був нормою. Не було поняття «держава». Ніяких класів не існувало. Якщо й траплялися сварки, то це були сварки між окремими членами племені. Головну роль в дозволі таких сварок грали старики, так як вони володіли великим життєвим досвідом, проте вони не були лідерами в звичному сенсі цього слова. Їх роль добре визначив один вождь вестготів, який одного разу сказав: «У мене є авторитет, але не влада».

2. Піфагорійці

Грецький філософ Піфагор якось раз провів комуністичний експеримент в Кротоні, що на півдні Італії. Він скомбінував чернечий орден і університет. Піфагорійці були містиками, які вірили в гармонійність Всесвіту. А ще вони вірили, що приватна власність може зруйнувати гармонію, оскільки створює соціальну несправедливість.

Піфагор вважав тяжким гріхом насолоду багатством і комфортом, поки інші терплять нестатки. Члени товариства Піфагора не визнавали приватної власності і були строгими вегетаріанцями. За словами Платона, Піфагор казав: «Друзі діляться всім» і «Дружба є рівність». Його учні ділилися навіть особистими речами, наприклад, столовими приборами. Новачки, які прийшли у суспільство, нібито давали обітницю мовчання терміном на 5 років. Насправді ж піфагорійці були настільки скритними у всьому, що стосувалося їх практик і вірувань, що навіть сам Піфагор не залишив ніяких письмових свідоцтв про них.

3. Спарта

Афіни вважаються колискою демократії, і зіткнення греків з явно комуністичної Спартою трохи нагадувало суперництво двох великих держав в 20 столітті. Система правління в Спарті була розроблена таким чином, щоб створити міста-держави, об’єднані в ефективну військову машину. А людина була важливий лише як інструмент держави. Всі спартанці вважали себе рівними. Хоча у спартанців було небагато приватної сімейної власності, велика частина земель належала державі. Для того, щоб перешкодити спартанцям обзаводитися багатством, один з їхніх реформаторів, Лікург, постановив, що в Спарті буде золотих або срібних грошей. Гроші в Спарті були із заліза. Оскільки за межами Спарти ці «гроші» не мали ніякої реальної цінності (але важили при цьому багато), у спартанців фактично не було ніяких грошових багатств. Заборона на багатство переслідував цілком конкретну мету: змусити людей звертатися за матеріальною підтримкою до держави, а не до своїх сімей. А державна машина, в свою чергу, формувала з них відважних воїнів, повністю відданих державі.

4. Ессеї

Ессеї – це дохристиянська єврейська секта, громади якої знаходилися в районі Мертвого моря, а найбільш відома з них називається Кумран. Саме там були виявлені сувої Мертвого моря. Одного разу ессеи відділилися від основного єврейського суспільства, так як вважали, що в ньому немає нічого, крім плотських утіх і корупції. Вони вважали себе громадою праведників, істинними божими обранцями, котрі присвятили свої життя чистоті, чесноти і суворому дотриманню закону Мойсея. Їх відданість цим законом була настільки фанатичної, що за словами історика Йосипа Флавія, вони навіть в туалет по суботах не ходили. Це була апокаліптична секта, яка живе очікуванням майбутньої війни між синами Світла і синами Темряви. Їх аскетизм повинен був підготувати їх до прийдешнього конфлікту, в якому вони повинні були виступити на боці Світла. Однак в реальному світі ессеи були пацифістами, і відмовлялися носити при собі зброю. В їх громадах не було жінок. Все їх майно перебувало в загальному фонді, вони відверто зневажали багатство, в той час як добровільна бідність вважалася чеснотою. Свій одяг і сандалі вони носили до тих пір, поки вони не розвалювалися. Мати слуг було категорично заборонено. Громада нагадувала сім’ю рівних, а лідери громади вибиралися голосуванням. Землеробство і сільське господарство ессеи освоїли до такої міри, що могли отримувати урожай в будь-якому, навіть дуже посушливому регіоні, і цього врожаю вистачало на всю громаду. Вони використовували складні системи зрошення, а накопичену дощову воду зберігали у великих резервуарах. Отриманий врожай передавався керуючому, а потім використовувався всіма по мірі необхідності.

5. Раннє християнство

Століття примітивного раннього християнства був довгим, так як церква швидко пристосувалася до економічної та соціальній структурі Римської імперії. Проте термін «комунізм» цілком застосовний до окремих чернечих орденів, які були поширені в Єгипті і в Малій Азії. Всі матеріальні цінності в таких орденах ченці зазвичай тримали разом, і взагалі, в ранньохристиянському чернецтві всіляко вітався серйозний аскетизм, а розкіш вважалася гідною презирства. Але з часом на Заході Св. Бенедикт дозволив зробити деякі послаблення в монашому житті, і дозволив монастирям володіти власністю. Однак навіть тоді зберігалося розподіл товарів за принципом «кожному – по потребі». Монахи носили стандартний одяг, зшиту на кошти із загального фонду. На чолі монастиря стояв абат, але всі важливі рішення він приймав тільки після обговорення їх з іншими ченцями. Всі ченці були рівні в статусі, неважливо, дворянського вони були походження, або селянського. Як тільки вони входили в монастир, вони, по суті, народжувалися заново, залишивши позаду свої колишні мирські життя.

6. Цадика

Цадики – це учасники релігійного руху, що існувало в середині п’ятого століття. Вони прагнули перетворити зороастрійську релігію Персії з її впливовим і багатим духовенством. А очолював їх священик на ім’я Маздак, що проповідує соціальну справедливість і рівність. Він вчив, що бог створив матеріальні блага для того, щоб вони порівну розподілялися між усіма. Але оскільки це правило порушилося, і перетворилося в експлуатацію бідних багатими, Маздак вчив, що доведеться грабувати багатих для того, щоб допомогти бідним, і таким чином відновити втрачену рівновагу в розподілі матеріальних благ. Цадики регулярно грабували склади, і віддавали награбоване бідним, і взагалі всіляко погрожували власності багатих. На думку Маздака, такі дії були необхідні і для того, щоб боротися з «П’ятьма Демонами», такими, як Заздрість, Гнів, Мстивість, Здирництво і Жадібність. Маздак пропонував позбутися від великих багатств, позбутися від соціальних відмінностей і створювати громадські благодійні установи. Зрештою Маздак і 3000 його послідовників були схоплені, потім Маздак був змушений дивитися, як його учнів закопують живцем, головою вниз. А потім його самого повісили вниз головою і розстріляли з луків.

7. Таборити

Ян Гус, учитель з Празького університету, протестував проти церкви, яка, на його думку, все більше і більше займалася мирськими справами. Він вказував на соціально-економічний хаос в Богемії як на один з ознак неминучого пришестя Антихриста. Його постійні нападки на церкву привели до того, що його звинуватили в єресі і заживо спалили в 1415-му році. Після цього випадку його послідовники «гусити», розділилися на поміркованих і екстремістів, яких стали називати таборитами. Назва походить від міста Табор, який вони заснували, і в якому намагалися духовно підготуватися до неминучого кінця світу. Таборіти прагнули побудувати утопічне суспільство, в основі якого лежала аксіома «ні моє, ні ваше», тобто заперечення всякої приватної власності. У своїй статті в 1420-му році таборіти ясно давали зрозуміти: «Нам більше не потрібен ні король, ні лорд, так як більше не повинно бути рабства. Всі податки та інші вимоги повинні припинитися, оскільки ніхто не повинен примушувати іншого до підпорядкування. Всі повинні бути рівними, наче брати і сестри».

8. Анабаптисти

Анабаптисти (що означає «хрещені заново») вважали себе обраними. Радикальне крило їх секти прагнуло захопити політичну владу і сформувати нове суспільство відповідно до своїх уявлень про нього. Першим керівником цього крила був Томас Мюнцер, на якого дуже великий вплив зробила «комунізм» гуситів, і який був готовий розповсюджувати їх ідеологію по всій Німеччині, навіть якщо це доведеться робити вогнем і мечем. Навіть Мартін Лютер, ще один видатний діяч того часу, вважав Мюнцера надзвичайно небезпечною людиною. У 1525-му році Мюнцер захопив владу в місті під назвою Мюльгаузен, і встановив там комуністичний режим, захопивши монастирі та знищуючи приватну власність. В результаті, за словами сучасника, «він так вплинув на народ, що ніхто не хотів працювати». Комунізм в тій ситуації став виправданням для відвертого грабунку. «Коли хтось мав потребу в їжі або в одязі, він просто йшов до багатого і вимагав від нього все це в ім’я Христа, бо Христос звелів усім ділитися з нужденними. І те, що не вдавалося отримати вільно, забиралося силою. Багато діяли саме таким чином. Томас [Мюнцер] почав цей розбій, і примножував його кожен день».

9. Дигери

Наслідками громадянської війни в Англії стали масове безробіття і голод через неврожай. На цьому тлі економічної і соціальної нестабільності виник рух, представники якого виступали за знищення приватної власності та за забезпечення спільної власності для всіх жителів центральної і південної Англії. Ці аграрні комуністи називали себе диггерами. Вони старалися відібрати землю у дворянства, і в якості першого кроку до цієї мети вони пропонували усунути монархію, і створити земельне співдружність. В 1648-му році з’явився памфлет, що закликає до знищення дворянства, і до рівного розподілу багатства. Світ діггери розглядали як «загальну скарбницю». Поступово з’являлося все більше громад дигерів, найбільшої з них була громада Джордж Хілл. Однак радикальні поняття дигерів не визнавалися багатими. Вони піддавалися юридичному переслідуванню, їх бойкотували, і врешті-решт дійшло до прямого насильства. Діггерскіе поселення були спалені, їх культура була повністю знищена. До кінця 1650-го року рух дигерів було остаточно придушене.

10. Шейкери

У серпні 1774-го року англійський містик по імені Енн Лі і дев’ять її компаньйонів прибутку в Нью-Йорк в повній рішучості розповісти про видіннях Лі про Новий Едемі в Америці. В Англії ці люди піддавалися переслідуванню через свої неортодоксальних практик і доктрин. Вони проводили обряди, в яких учасники в духовному екстазі доходили до істерики, вони танцювали, співали і тряслися. З цієї причини за ними закріпилася зневажливе назву «шейкери» (англ. Shake – трясти). Поступово громади шейкерів стали з’являтися в Новій Англії, в Індіані, на півдні Кентуккі. Наріжними каменями в цих громадах були безшлюбність і комунізм. Всі четверо дітей Енн Лі померли в дитинстві, і в своєму горі вона вирішила, що секс є злом, і наполягала на безшлюбність серед своїх послідовників. Чоловіки і жінки в громадах шейкерів весь час жили окремо, щоб уникнути спокуси. Їхній спосіб життя був простий, життя проходило в роботі й молитві. Шейкери не боялися технологій та інновацій. Прищіпка, циркулярна пила і сотні інших речей – це винаходи шейкерів, яким і в голову не приходило оформити на них патенти.

Однак безшлюбність шейкерів призвело до відсутності дітей. Отже свої ряди вони поповнювали тільки за рахунок новонавернених. А оскільки Америка ставала все більш світською, число шейкерів невблаганно скорочувалася. Одна з останніх громад секти називалася Хенкок-Віллідж, вона перебувала в штаті Массачусетс, і перетворилася на місто-привид в 1960-му році. В даний час це музей.