Поняття «арт-хаус» прийшов в український лексикон порівняно недавно, але гідні «інші» фільми знімали і до розпаду СРСР. Подібне явище можна назвати воістину унікальним, адже в ті далекі часи випустити не ідеологічну стрічку в широкий прокат було практично нереально. У напівпідпільних кіностудіях сформувалася ціла плеяда талановитих режисерів, роботи яких варті уваги глядачів.
Андрій Рубльов, 1966
На першому місці мого особистого хіт-параду знаходиться чудова картина Тарковського. Розуму незбагненно, як атеїстична цензура пропустила фільм з явним релігійним підтекстом. «Андрій Рубльов» – не простий розповідь-біографія, він є історією про непросте життя в Середньовічній Русі, проблеми і думах, які займають думки художника. Внутрішній світ людини «з божою іскрою» жваво відгукується на соціальні проблеми суспільства. Щоб написати ікону необхідно близько підійти до потреб багатостраждального народу, пережити аналогічні терзання і борошно православної душі.
Білий птах з чорною ознакою, 1972
70-ті роки минулого століття стали епохою відродження українського кінематографа. В даному, не побоюся цього слова, творі мистецтва описується побут сільської багатодітної сім’ї. Перед переглядом може здатися, що глядача чекає банальна казка, але вже після першого кадру приходить розуміння філософської глибини кінострічки. Говорити про наслідки голодомору категорично заборонялося. Тому відображена на екрані необхідність віддати синів у найми сама по собі прецедент і виклик радянській пропаганді. Спроба уникнути зубожіння змусила люблячого батька попрощатися з власними дітьми. «Білий птах з чорною ознакою» торкає струни в серці, витягаючи пронизливі ноти жалю.
Я – Куба, 1964
Юні уми романтизують революційні маніфести, разом з тим вони не враховують, що всі без винятку повстання були спровоковані жорстокістю і несправедливістю. Людське терпіння має свою межу. До виходу стрічки Михайла Калатозова Куба сприймалася як чудова країна з екзотичними пальмами і запальними піснями. Проте в цій державі заможні люди ніколи не стикаються з бідністю населення, готового продатися в рабство за скоринку хліба. Капіталістам плювати на життя пролетарів, вони судять і рядять за власним розсудом, «права» і «свобода» для них порожні слова. Не дивно, що подібне ставлення зростила покоління повстанців, оголосили війну наскрізь прогнилої системи.
Подранки, 1976
Музика, тісно переплетена з сюжетом, вона супроводжує кожен жест головних героїв, посилюючи враження від картини. Письменник Олексій Бартеньєв повертається в рідне місто в пошуках втрачених родичів. Уривчастими епізодами перед глядачами постають жахливі картини післявоєнної розрухи. Фільм актуальний навіть через десятиліття після прем’єри. Він покликаний нагадувати молоді про страшних голодних років, які пережили наші бабусі і дідусі. «Подранки» вчить не дивлячись ні на що залишатися сильними, знаходити позитивні моменти і щиро радіти життю. При цьому відсутня властива радянському кінематографу пафосна атмосфера, персонажі намальовані соковито, жваво і максимально наближені до реальності.
Криниця для спраглих, 1965
Ми прагнемо скоріше стати дорослими і покинути отчий дім, але рідко хто замислюється про почуття забутих нами батьків. Старий Сердюк проводив у вільне плавання своїх синів. Вирішивши, що його земні справи виконані у повній мірі, він збив труну і почав готуватися до смерті. Зарослий колодязь – сюрреалістична метафора цінності особистості. Поки в людині немає потреби, він занепадає, його душу «заносить піском», а тіло розбивають негаразди. Варто оточуючим проявити дещицю непідробного інтересу, як відбувається моральне і фізичне відновлення. У фінальній сцені картини Сердюк рішучими ударами розбиває свій гроб і лагодить старий колодязь.
Дзеркало, 1974
Страх перед втратою пронизує головного героя кінострічки Тарковського. З кожним новим днем він зазначає ступінь віддалення рідних і близьких, взаєморозуміння стирається невидимим гумкою, на зміну любові приходить колючий відчуженість. Єдиним виходом стає повернення до яскравим дитячим спогадам і спроби знайти опору в минулому. Режисер спробував передати ефемерні поняття: час, сни і думки. Йому вдалося створити образи, що лежать поза межами людського розуміння, саме це зробило «Дзеркало» завершеним шедевром «іншого» кіномистецтва. Я побачила на екрані власне відображення і анітрохи про це не пошкодувала.
На край світу, 1975
Бажання втекти від усіх проблем знайоме всім людям незалежно від віку. Хлопчик Володя втомився від надмірної опіки, його непомірно дратують одвічні повчання родичів. Він і дівчинка Сіма вирішуються на відчайдушний крок – піти з дому. Втеча на край світу» обертається низкою повчальних пригод і неймовірних знайомств. Фільм в першу чергу висвітлює морально-етичну сторону пошуку сенсу життя і нескінченного процесу самопізнання. Разом з головним героєм глядачі відкриють нові горизонти і переглянуть головні пріоритети.
8. Довгі проводи, 1971
Складно описати словами безмежну материнську любов. Син Саша був для головної героїні всім, але він підріс і став менше потребувати уваги. Розлучена жінка вперше за багато років виділила час для особистого, у неї з’явився шанувальник. Поїздка дитини до біологічного батька і бажання Саші переїхати стало ножовим ударом у серце матері. Картина Кіри Муратової – це сповідь, виставлення оголених почуттів на показ широкому загалу. Буденна мелодрама має своєрідну поетичну структуру. Несамовите бажання відстрочити розставання і прагнення уникнути гіркої втрати змушують плакати навзрид. Вогкі пейзажі осінньої Одеси тільки посилюють враження безвиході. Лише одна мить героїня була щаслива…
Дружина керосинщика, 1988
Драма відбувається в похмурому, богом забутому містечку в районі Східної Пруссії. Фатальна помилка згубила кар’єру двох братів. Переливання крові невідповідною групи викликало смерть маленького пацієнта. В результаті продовжувати лікарську практику Удальцовы не вправі. Один з них стає головою міськради, а інший – простим керосинщиком. На більш «вдалу» брата надійшов донос, розібратися з яким слідчий зобов’язаний районного центру. Всі персонажі в якійсь мірі списані з біблійних притч, повчань класиків філософії та літератури. Переказувати повість безглуздо, щоб зрозуміти сенс необхідно побачити картину на власні очі.
Сто днів після дитинства, 1975
У житті звичайного радянського підросту Міті настав переломний момент. У стінах піонерського табору він знайомиться з дивовижною дівчинкою Оленою і пізнає всі принади і біди першої любові. На жаль, обраниця головного героя віддає перевагу іншому, назріває серйозний конфлікт. Стрічку важко назвати дитячою, вона розрахована на більш зрілу аудиторію. Фільм дещо ідеалістичний, але така характеристика не заважає донести до адресата всю чистоту і поезію дорослішання.
В четвер або більше ніколи, 1977
Лікар Сергій Андрійович заручений, перед весіллям він вирішує відвідати свою матір, працівницю заповідника в глибинці. Чому молодий чоловік відмовляє майбутню дружину і відправляється на Батьківщину в гордій самоті. Причини дій Сергія відкриваються дещо пізніше. Як виявилося в провінції живе близька знайома головного героя, що чекає від нього дитину. Природно, що вагітній дівчині ніхто не спромігся повідомити про заручини, більше того Сергій не відчуває ніяких докорів совісті. Складна історія про людину, мнящим себе вище соціальних норм.
Мій друг Іван Лапшин, 1984
Кримінальна і захоплююча історія, побачена дев’ятирічним хлопчиком і розказана їм через кілька десятків років. Місто тероризує жорстока банда, зловити і покарати покидьків здатний лише рішучий і вольовий начальник розшуку Іван Лапшин. Безкомпромісність і цілеспрямованість служителя закону межують з манією. Окремо слід відзначити гру акторів, вони не відтворюють, а проживають долю персонажів. Сцени виглядають гіперреалістично, чорно-білі кадри символізують образи, що виникають у людській пам’яті. Стовідсоткове авторське кіно, так би я охарактеризувала роботу Олексія Германа.
Місто зеро, 1988
Пересічна відрядження обернулася для інженера Олексія Варакина низкою неймовірно дивних зустрічей. Він потрапляє у фантасмагоричний місто, що відкриває перед відвідувачем свої таємниці, таким чином, що той перестає розрізняти вигадку й дійсність. Карен Шахназаров задумував фільм як абсурдну комедію, але в результаті отримав філософський трактат. «Місто зеро» доводить, що буденна буденність не така, як нам видається, якщо трохи придивитися вона наповниться сумнівами і двозначностями.
Самотній голос людини, 1978
Фільм був визнаний аморальним і антирадянським, лише диво врятувало його від знищення. Дебютна режисерська робота Сокурова просякнута незвичайним людським досвідом, дає зрозуміти ступінь особистісної зрілості автора. Червоноармієць Фірсов повертається додому після війни, він не може стерти з пам’яті жахи фронту. Почуття до медсестри Люби стають тонкої дороговказною ниткою, направляючої героя до мирного життя. Хочеться співпереживати Персонажам, їх сприймаєш як рідних людей. Режисер на плівці зміг відобразити самотність і втому двох зломлених душ, їх прагнення до наївного і простого щастя.
Тіні забутих предків, 1964
Побут і традиції гуцульщини колоритно відобразив у своєму безсмертному творінні Сергій Параджанов. Романтична прихильність виникла між Іваном і Марічкою, українськими аналогами Ромео і Джульєтти. Їх сім’ї ворогують протягом багатьох років, закоханих поділяє незламна стіна. Головний герой вимушений відправитися на заробітки, повернувшись у батьківський дім, він дізнається, що загинула Марічка. Ніщо не здатне згладити шалену біль Івана, згодом вона переростає в безумство. Фільм наповнений трагізмом до країв, хвилинні прояви радості тонуть у в’язкій безодні смутку і напастей. Жанр арт-хаус самобутній, унікальний і наповнений прихованим змістом. Його необхідно дивитися вдумливо, жадібно ловити кожну репліку героїв. Кращі зразки «іншого» радянського кінематографа стануть їжею для вашого розуму.