Хтось спокійно може жити, маючи власну точку зору на деякі ситуації, не боячись зовсім відверто висловлювати її своєму опонентові, не турбуючись про те, що про нього подумають і взагалі за кого приймуть. А у когось такої здатності немає, і ця людина все життя приймає сторону більшості, захищаючи, таким чином, небудь свій статус або образ. Чому так відбувається, спробуємо розібратися.

Чим, людина, що має свою точку зору, відрізняється від людини, яка приймає сторону більшості? Що в ньому є визначальним чинником у цій ситуації?
Якщо розглядати ситуацію з цього боку, то ми побачимо, що людина, якій все одно на думку більшості попросту не потребує в цьому суспільстві. Тобто він спокійно може жити один, в повній самоті і не потребуватиме спілкуванні з іншими людьми, на відміну від іншого, кому суспільство дуже потрібно в житті, який боїться самотності настільки, що готовий поскупитися власною думкою заради цього. Тоді виходить, що людина, яка погоджується з більшістю, не завжди не має своєї думки.

Найчастіше такі люди також мають свою думку, і досить навіть непогана, просто вони цінують спілкування в суспільстві настільки, що боятися його втратити.

Тому доводиться волею неволею погоджуватися з більшістю.

Тоді виходить що, ті, хто вільний у своїх промовах, не цінує суспільство ні в якому вигляді, саме з цієї причини дозволяє висловлювати собі такі мови.
І якщо почати розбиратися тут в пошуках того, хто правий, а хто ні, у кого вірна позиція, а у кого невірна, то ми ні до чого не прийдемо. Так як під
Всесвіті немає ні правди, ні неправди, у неї є тільки даність. Можна робити і так, і по-іншому, цінувати суспільство або не цінувати, говорити свою думку або ж мовчати, помилитися в будь-якому випадку неможливо, тому потрібно робити так, як велить про це серце. І для когось краще жити в худому світі, ніж, не маючи його взагалі.