Всього 20-30 років тому двори наших міст були зовсім не схожі на сучасні. Зараз на них можна побачити лише молодих мам, які доглядають за малюками, а тоді діти всіх віків з весни до осені і в сонячні зимові дні проводили вільний час поза домом. Що вони там робили без гаджетів і спеціально обладнаних ігрових майданчиків? Спілкувалися, грали в догонялки, хованки, футбол. Діти минулих поколінь вміли себе розважити за допомогою простих предметів: крейда, м’ячі, білизняний гумки, дерев’яних паличок. Вулиця була справжньою школою життя, і в своїх простих іграх діти готувалися до світу дорослих: вчилися дружити, діяти в команді, проявляти самостійність, відповідати за свої вчинки, знаходити виходи зі складних ситуацій.
Біг, стрибки, кидання м’яча, та й просто цілі дні, проведені на свіжому повітрі і під сонцем, робили дітей витривалими, здоровими, готовими до будь-яких випробувань. Сучасні діти вже не прагнуть у двір, адже з друзями можна поспілкуватися віртуально, а екрани гаджетів набагато цікавіше пісочниць, гірок та турніків. Виправити ситуацію, навчити дітей з задоволенням проводити час за рухливими іграми можуть тільки батьки.
Вони ж пам’ятають, як було весело грати в класики, в резиночку, в городки. Бабусі і дідусі напевно грали в штандер або халихало. Прикро, якщо ці ігри забудуться і зникнуть. Давайте згадувати разом.
«Класики»
Для цієї простої гри потрібні лише шматочок крейди, плоский камінь-битка і трохи чистого асфальту в безпечному місці. Малюємо 10 або більше квадратів, сполучених між собою, нумеруем по порядку і стрибаємо з одного в інший на одній ніжці, штовхаючи битку перед собою так, щоб вона не перелетіла через клітку, не потрапила на межу і щоб нам самим не наступити на лінію. При цьому не можна торкатися асфальту іншою ногою. Зробив помилку, вибуває з гри до тих пір, поки всі інші не помиляться і черга знову перейде до нього.
В ускладненою версією класиків клітини не нумеруються по порядку, а так, щоб доводилося стрибати вбік або назад. При цьому розгортатися заборонено. Цей рівень звичайно виконується без битки.
У Франції є цікавий варіант класиків під назвою Ескарго (равлик). У цій грі клітини малюються у вигляді спіралі, як мушля равлика. Від гравців потрібно пропрыгать до центру і назад на одній ніжці, не зачіпаючи ліній. Той, кому це вдається, наголошує будь-яку клітину своїм ім’ям, щоб у наступному раунді мати можливість відпочити на неї, поставивши обидві ноги. Інші гравці не можуть наступати на цю клітку, і повинні її перестрибнути. Гра закінчується, коли більшість клітин стають іменними, і стрибати вже неможливо. Тоді кількість іменних клітин підраховується, і визначається переможець.
У грі класики є рекордсмени: американець Ашріта Фурман виконав раунд з 10 клітин з биткой за 68 секунд.
«Резиночка»
Резиночка – улюблена гра дівчаток 80-90-х. У дворах влаштовували багатогодинні чемпіонати, а щоб брати участь у них, багато тренувалися вдома, натягнувши гумку на ніжки крісла.
З обладнання для цієї гри потрібна лише білизняна гумка довжиною близько 2 метрів. Вона зв’язується в кільце й розтягується ногами двох учасників. Третій стрибає натягнутих між гумок, виконуючи різні комбінації, спочатку на рівні щиколоток, потім на рівні трохи нижче коліна, і нарешті – вище коліна. Коли ці рівні пройдені, гравці, які тримають гумку, змикаються ноги, і все повторюється на різних висотах.
Потім те ж саме повторюється на максимальній ширині ніг, на «морквині» і «голочці». Найвідоміші комбінації стрибків: пішоходи, берізка, сходинки, бантики, цукерка.
У кожному місті були свої фігури вищого пілотажу, і так цікаво було дізнаватися нові правила, граючи в резиночку в літньому таборі або з приїжджими дівчатками у дворі.
Як і у класиків, помилка тягне за собою відсторонення від гри на роль утримувача гумки. Однак якщо грали двоє на двоє, то подруга могла виручити – перепрыгать складну партію за обох.
«Городки»
Городки – давня і серйозна чоловіча гра, частина нашої національної культури. Ще на початку 20 століття в неї могли грати все: від хлопчаків до батьків сімейства. Відомо, що перекинутися в партію містечок любили Толстой, Горький, Шаляпін, Ленін, Сталін і безліч інших знаменитих людей.
На перший погляд, правила прості, як в боулінгу – збивати битою фігури, складені з дерев’яних чурок. Однак при докладному вивченні виявляється, що все набагато складніше.
Всі деталі гри в городки строго регламентовані: фігури складаються з 5 чурок, відстань від них до гравця – 13 метрів, довжина біти – не більше 1 метра. Фігури вважаються вибитими, якщо всі їх елементи вийшли за межі майданчика 2х2 м.
Існує 15 фігур: гармата, вилка, зірка, стріла, колодязь, колінвал, артилерія, ракетка, кулеметне гніздо, рак, часові, серп, літак, лист. Їх складають на майданчику по черзі або відразу все. В городки можна грати один на один або командами. Перемагає той, хто виб’є всі фігури найменшою кількістю кидків.
Ця гра вимагає сили, спритності, влучності, терпіння, розвиває вміння працювати в команді. Сьогодні в городки грають в Росії, Україні, Білорусі, Німеччині, Ізраїлі, Чехії, США, проводяться світові чемпіонати і навіть всерйоз розглядаються олімпійські перспективи для городошного спорту.
«Штандер»
Гра штандер майже невідома сьогодні, але на початку 20 століття вона була дуже популярна. У штандер грали великими компаніями, до 20 чоловік, вік і стать не мали значення. З обладнання – тільки м’яч, раніше м’ячі для цієї гри були саморобними, ганчірковими. Такий м’яч далеко не полетить, і якщо потрапить за дитиною, шкоди не завдасть.
Правила гри дуже винахідливі. Усі стають у коло, один з гравців кидає м’яч угору і називає ім’я будь-якого гравця, який повинен зловити м’яч. Якщо це вийшло, він теж кидає м’яч і називає іншого гравця. Так продовжується до тих пір, поки хтось не зуміє зловити кинутий м’яч. В цьому випадку всі розбігаються, а ловив піднімає м’яч, стає з ним у центр кола і вигукує: «Штандер!», що означає – «Стій!» Всі завмирають на місці, і володар м’яча, кидає його у будь-якого гравця, при цьому ніхто не може зійти з місця. Якщо потрапив – інші знову розбігаються, а той гравець намагається швидше підібрати м’яч і кричить: «Штандер!» Якщо ведучий промазав, він отримує штрафне очко, і гра починається спочатку, з центру. 3 штрафних очки – це вихід з гри.
У штандер продовжують грати, поки не залишаться четверо найбільш спритних і влучних.
У грі безліч пасток. Наприклад, гравці хочуть швидше розбігтися з кола, коли один з них ловить м’яч. Але якщо він його зловить і назве ваше ім’я, ви не зможете його зловити, якщо втечете надто далеко. Якщо всі розбіглися занадто далеко, ведучий може за домовленістю передати кидок іншому. Поки м’яч в повітрі, все знову розбігаються, і той, кому переданий м’яч, піймавши його, кричить «Штандер!» і намагається потрапити в когось ще. Приймати кидок від провідного необов’язково, але він може заплямувати вас, а ухилитися не вийде.
Протягом гри доводиться часто приймати стратегічні рішення.
«Халихало»
Халихало – це спрощена версія гри штандер. Так само стають у коло, один гравець кидає м’яч вгору, називаючи ім’я будь-якого гравця, наприклад, «Халихало Таня». Поки названий гравець ловить м’яч, решта розбігаються і зупиняються за сигналом «Халихало стоп!» Потім ведучий вибирає одного з гравців і повідомляє, скільки до нього кроків.
Кроки можуть бути різними: простими, гігантськими, лилипутскими, мурашиними, комплексними (з поворотом), верблюже (куди доплюнешь). Оголосивши кількість і тип кроків, ведучий направляється до вибраного гравця і стосується його. Якщо вийшло, вибував той, кого торкнулися, якщо не вийшло, вибував ведучий. Гра продовжується, поки не залишиться 3-4 людини.
Ще одна версія халихало – інтелектуальна. Ведучий загадує слово, інші гравці стають навпроти нього і намагаються вгадати слово, задаючи навідні запитання, на які можна відповісти тільки «так» або «ні». З кожним відповіддю ведучий відходить на крок назад. Коли слово вгадано, ведучий підкидає м’яч вгору і тікає. Назвавши слово ловить м’яч і кричить «Халихало стоп!» За цим сигналом ведучий зупиняється, а відповів визначає кількість кроків до нього і намагається дістати. Вийшло – стає ведучим, промазав – ведучий залишається колишнім.